Про університет

О.П. Довженко

Адреса музею:16100 Чернігівська обл., смт. Сосниця 2-й пров. Довженка, № 2.
Тел.: 04655 2-15-90, факс: 04655 2-01-47 Директор: Наконечна Л.М.

Історична довідка

Вперше музей гостинно відкрив двері 23 січня 1960 року, проте підготовка до створення музею в Сосниці розпочалася значно раніше. Ще за життя Олександра Петровича директор Сосницької середньої школи Іван Лаврінович Сорока на хаті, де народився Сашко, прибив невелику пам’ятну дошку. Відтоді хата оберігалась законом і совістю.
Після смерті митця при Спілці письменників України діяла комісія з літературної спадщини Довженка, головою якої був Юрій Смолич, секретарем – Олександр Підсуха. 29 грудня 1958 року було виділено кошти на відкриття філіалу музею при Сосницькому краєзнавчому музеї. У 1960 році створено музей імені О.П. Довженка, який на початку свого існування був частиною Сосницького краєзнавчого музею, а в 1969 році - філіалом Чернігівського історичного музею. Лише з 1992 року музей О.Довженка став самостійним музеєм обласного підпорядкування.

Спочатку музей містився у невеличкій селянській хатині під солом’яною стріхою.

У 1964 році до 70-ї річниці від Дня народження митця на садибі музею було збудовано нове приміщення і створено літературну частину експозиції.

У серпні 1965 року на подвір’ї встановлено гранітне погруддя О.Довженка (скульптор Леонід Козуб).

У 1974 році до 80-річного ювілею Довженка завершилось будівництво кінозалу, кіноапаратної кімнати, фондового приміщення. Оновлено літературну частину експозиції, реставровано садибу-музей. Усе, починаючи з двору, батьківської хати, тину, криниці відновлено в такому вигляді, як описано в біографічній повісті «Зачарована Десна». Біля хати встановлено паркову композицію «Юний Сашко» (скульптор Анатолій Фуженко, архітектор Анатолій Ігнащенко).

До 90-літнього ювілею митця (1984р.) працівники музею та художники Чернігівського художньо-оформлюваного комбінату М.В.Гайдук, Я.Х.Жадан, М.О.Коленко, В.В.Щур, Я.О.Янкова створили нову літературну експозицію музею. Було добудовано фондове приміщення, робочу кімнату для наукових співробітників.

До 100-ї річниці від Дня народження О.П.Довженка працівниками музею та групою художників із Чернігова під керівництвом Ю.О.Шульги та В.Д. Зінченка створено нову літературну експозицію, незвичайну за змістом і формою.

До 110-річного ювілею митця перекрито соломою стріхи меморіальної хати та клуні, збудовано садову альтанку.

Щороку до Дня народження Олександра Довженка в музеї влаштовується літературно-мистецьке свято, проходить Всеукраїнський молодіжний кінофестиваль «На хвилях зачарованої Десни» (голова оргкомітету фестивалю – Юрій Пилипець).

У музеї О.Довженка побували тисячі людей з різних куточків світу. На уклін до колиски Сашка приїздять прості люди і люди імениті. У книзі вражень та побажань зворушливі рядки, залишені М.Рильським, І.Козловським, О.Гончаром, Ю.Смоличем, В.Земляком, Н.Ужвій, Й.Кобзоном, М.Маловським, С.Плачиндою, О.Підсухою, С.Реп’яхом, М.Адаменком та іншими.

1911 рік. Серпень. У Глухівському учительському інституті закінчилися вступні екзамени. Біля трьохсот чоловік із завмиранням серця чекали результатів. Це були, в основному, люди в літах, які вже попрацювали сільськими вчителями. Лише декілька хлопців, що прийшли безпосередньо зі школи, наважились на такий великий конкурс - десять на одне місце. Наймолодшим був Олександр Петрович Довженко, якому минуло лише сімнадцять років.

У актовій залі директор інституту Григоревський зачитував список прийнятих і коротко зупинявся на декому з них:

- «Обращает на себя внимание работа по русской литературе на тему, взятую у Николая Васильевича Гоголя, - «Выходя из мягких юношеских лет в суровое ожесточенное мужество, забирайте с собою все человеческие движения, не оставляйте на дороге, не подымете потом». Тема трудная, но раскрыта глубоко и, я бы сказал, талантливо. Написал эту работу самый молодой из поступающих, которого мы принимаем в институт, Довженко Александр Петрович…»

Так Олександр Довженко став студентом учительського інституту і мешканцем старовинного українського міста Глухів, де пізнав перше кохання, де вперше на березі замріяної Есмані склав і усно проголосив «Зачаровану Десну».

Дотепний, жвавий хлопець, чуйний товариш, здібний карикатурист, прекрасний декламатор - таким його запам'ятали товариші по навчанню.

В інституті у Довженка зміцніла любов до художнього слова, народної творчості. Саме в студентські роки він вперше познайомився з українською забороненою літературою, яку читав на квартирах товаришів та в хаті у свого найближчого друга Петра Фурси, майже ровесника, з яким його єднало щире юнацьке побратимство.

Кожен день в Олександра був чітко розписаний. Зранку - заняття в інституті, після обіду - репетиторство, з метою заробити на хліб, а ввечері - підготовка домашнього завдання. Цей розпорядок порушувався лише у вихідні чи святкові дні, коли Сашко ходив до Петра Фурси, який жив у селі Береза, за сім кілометрів від Глухова.

О.Довженку подобалося це село. Воно нагадувало рідну Сосницю. Особливо радувала Петрова хата - звичайна селянська із садом і пасікою. Ця хатина і зараз стоїть по вулиці Кірова.

Звичайно, в ті часи жителі села Берези і не підозрювали, що поряд з ними співає, розповідає байки, читає книжки майбутній великий митець. Тому кожного вихідного дня поспішали до Фурсиної хати просто послухати українських пісень.

Петро Фурса, його брат Сергій і Олександр Довженко організували своєрідний сільський етнографічний хор - багатоплановий етнографічний ансамбль.

О.Довженко і П.Фурса склали незвичний на той час репертуар. Тут звучали такі українські народні пісні: «Повій, вітре, на Вкраїну», «Тече річка невеличка», «Ой, лопнув обруч». Особливо хвилювали березівчан виконання пісень «Заповіт» і «Думи мої, думи» на слова Т.Шевченка.

Невдовзі в Довженкового хору з’явився грізний суперник. Ним став місцевий піп Василь-чорносотенець, агент жандармерії, який занепокоївся тим, що його парафіяни замість церкви щонеділі поспішають до Фурсиної хати. Цього церковнослужитель стерпіти не міг. Тому, з метою контрпропаганди, зібрав і собі хор - церковний. Залучив туди хлопців і дівчат з багатих родин. Проводив репетиції у церковнопарафіяльній школі. І хоча був непоганим керівником, та все ж ішли до нього неохоче, хор Довженка і Фурси березівчанам подобався більше. Олександр Довженко, Петро, Сергій і Ганна Фурси остерігалися попа-чорносотенця. Часто, коли приносили заборонені книжки під полою, наказували меншій сестрі Ніні погуляти біля воріт, наглядаючи, щоб не йшов піп чи урядник. Тоді ще маленька дівчинка годинами стояла біля двору, виконуючи роль стража і берегині українського слова, що мовилося в стінах її дому. Старші брати разом з майбутнім митцем читали заборонені поезії Т.Шевченка, статті Чернишевського і Герцена, переймаючись національним духом.

Учасники колективу, створеного за участю О.Довженка, не тільки декламували, співали, танцювали, а й організовували вистави.

І досі найстаріші жителі села Берези згадують постановки п’єси І.Котляревського «Наталка Полтавка», де Петро з Олександром були за режисерів, Сергій, брат Петра Фурси, зіграв Виборного, а Ганна, сестра Петра, – Терпелиху.

Та пройшли студентські роки О.Довженка і П.Фурси, друзі роз’їхалися. І хоч Довженків ансамбль залишився, та вже ніколи Береза не чула у його складі веселого гучного Довженкового голосу.

У червні 19І4 року, удостоївшись по закінченню курсу навчання звання «учителя вищепочаткового училища», О. Довженко одержав свідоцтво про закінчення Глухівського учительського інституту.

Згодом, Олександр Петрович часто згадував глухівський період свого життя, подумки вертався до рідного інституту: «Я згадую Глухів і свою романтичну юність…учительський інститут. Він стоїть переді мною, як живий, білий, чистий, з штамбовими трояндами і посипаними жовтим піском доріжками садка…».

1894, 10 вересня (за старим стилем – 29 серпня) – у селі В’юнище, на околиці повітового містечка Сосниця Чернігівської губернії, в хліборобській родині Петра Семеновича та Одарки Єрмолаївни Довженків народився син Олександр.

1903 - вступив до чотирикласної парафіяльної школи.

1911 – закінчивши Сосницьке міське чотирикласне двокомплектне училище, вступив до Глухівського учительського інституту.

1914 – викладав у 2-му Житомирському вищепочатковому училищі фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику.

1917, березень – одружився з Варварою Семенівною Криловою, вчителькою 2-го Житомирського вищепочаткового училища. Вересень – вступив до Київського комерційного інституту, обраний головою студентської громади.

1920, липень – був секретарем Київського губернського відділу народної освіти, завідувачем відділу мистецтва, комісаром театру ім. Т.Шевченка.

1921, жовтень – виїхав на дипломатичну роботу до Варшави.

1922 – вчився в майстерні професора Е.Геккеля при Берлінській Академії мистецтв.

1923, липень – повернувся з Берліна до Харкова, де працював художником-ілюстратором у редакції газети «Вісті».

1926, червень – переїхав до Одеси, де працював режисером на кінофабриці. Липень – виходить на екран сатирична комедія «Вася-реформатор». Автор сценарію і співрежисер О.Довженко. Жовтень – короткометражна комедія «Ягідка кохання». Автор сценарію і режисер-постановник О.Довженко.

1927, березень - з’являється на екранах пригодницький фільм «Сумка дипкур’єра».Сценарій М.Заца і Б.Шаранського у переробці О.Довженка.

1928, лютий – кінопоема «Звенигора». Режисер-постановник О.Довженко. Серпень – одружився з відомою кіноактрисою Юлією Солнцевою.

1930, лютий – вийшов на екрани фільм-епопея «Земля». Сценарист і режисер О.Довженко.

1932, листопад – поява звукової кіноповісті «Іван».

1933, серпень – грудень – разом з О.Фадєєвим та Ю.Солнцевою здійснив подорож на Далекий Схід.

1935, листопад – вийшла на екрани звукова кінопоема «Аероград». Автор сценарію і режисер О.Довженко.

1935, травень - з’явилася на екранах звукова історична кіноепопея «Щорс». Сценарист і режисер О.Довженко.

1940, липень – поява звукового художньо-документального фільму «Визволення». Автор монтажного плану та режисер-монтажер О.Довженко.

1941, березень – травень –завершив роботу над кіноповістю «Тарас Бульба». 23 червня – у пресі надрукував статтю «До зброї!»

1942, лютий – липень – перебував на Південно-Західному фронті як військовий кореспондент, вересень – на Сталінградському фронті.

1943, серпень – працював військовим кореспондентом на Воронезькому фронті, брав участь у визволенні Харкова.

1944 – написав «Повість полум’яних літ».

1946, грудень – художньо-документальний фільм «Країна рідна» (про Вірменію). Дикторський текст О. Довженка.

1948, грудень - з’явилась на екранах кіноповість «Мічурін». Автор сценарію і режисер-постановник О.Довженко.

1956, березень – у журналі «Дніпро» надруковано кіноповість «Зачарована Десна». Завершено роботу над «Поемою про море». Листопад – почалися зйомки кінофільму «Поема про море».

1956, 25 листопада 23 година 40 хвилин – раптово помер Олександр Петрович Довженко, один із фундаторів світової кінематографії, письменник-публіцист, прозаїк, драматург.

Не плачте над могилою митця,
Бо сльози – не жива вода для нього.
Митцева запромінена дорога
Не має ні початку, ні кінця.
Митця дорога завше в далеч кличе,
Тому він вічно далеччю живе.
Справжній митець народжується двічі.
Бо смерть – його народження нове.

М.Адаменко